Шліфування є механічною або ручною операцією з обробки матеріалу (деревини, металу, скла, граніту, алмазу та іншого), це підвид абразивної обробки, що вважається підвидом різання. За допомогою механічного шліфування найчастіше обробляються тверді та крихкі матеріали до заданих розмірів, точність у такому процесі становить мікрон. Також шліфування потрібне для зменшення різних шорсткостей, що є на поверхні виробу, виходячи з нормативів ГОСТу. Охолоджуються вироби за допомогою мастильно-охолоджуючих рідин (СОЖ). Найпростішим способом шліфування є використання твердого зернистого піску або більш твердого наждака, який насипається на поверхню, і починається тертя обробленим предметом. Частинки починають кататися в середині двох площин, і зрештою нерівності даних виробів від великої кількості ударів стають більш круглими і дробляться на дрібніші шліфуючі частинки. Також при шліфуванні може використовуватися м'яка поверхня, в неї «вставляються» частинки, тим самим фіксуються, і при терті на іншій поверхні виникає ряд паралельних подряпин. Використання першого методу забезпечить матову поверхню виробу, покриту рівномірними ямками, при використанні другого методу – буде отримано «штрих», який надає виробу блиску і переходить у полірування (штрих настільки дрібний, що він непомітний для людини). Отже, якщо виконується шліфування двох мідних пластин один об одного з наждаком, то кожна пластина стає матовою, при наклейці наждака на паперову площину - виріб вийде блискучим. При виконанні шліфування необхідно враховувати наступне: тендітне, тверде скло схильне до більшого стирання в порівнянні з м'якою і пружною металевою пластинкою, за допомогою алмазного порошку можлива обробка алмазу, а обробка шматків кварцу може здійснюватися на точилі з пісковика. Розміри ямок, які виходять за допомогою зерен наждака, безпосередньо залежать від розмірів самих зерен, тому, за допомогою шліфування, виріб отримує найбільш привабливу поверхню (і в залежності від вимог вона може бути матовою
