Гітлер, Сталін і Мао правили шляхом насильства, страху та ідеології. Проте в останні десятиліття нові лідери, які знають медійні технології, переробляють авторитарне правління під реалії глобальних зв'язків світу. На початку свого правління, замість відкритих масових репресій такі правителі, як Володимир Путін, Реджеп Таїп Ердоган та Віктор Орбан, контролюють громадян, спотворюючи інформацію та симулюючи демократичні процедури. Подібно до науково-дослідних експертів у демократичних країнах, вони моделюють і накидають такий стан реальності, який триматиме громадян у шорах і даватиме змогу диктаторам позбуватися влади. Розкриваючи цю нову форму авторитаризму, Сергій Гурієв і Деніел Трейсман пояснюють появу таких «спін-диктаторів», описуючи, як вони з'являються і діють, означуючи загрози, які вони становитимуть, і ті, як демократії мають на це реагувати. У книжці зазначено, як такі лідери, як Лі Куан Ю із Сінгапуру та Альберто Фухіморі з Перу, запровадили менш насильницькі, більш приховані та ефективніші методи монополізації влади. Вони культивували імідж компетентності, сховували цензуру та використовували демократичні інститути для підриву демократії. Автори пояснюють, чому більшість сучасних авторитаристів є спін-диктаторами і чим вони відрізняються від решти «диктаторів страху» — таких, як Кім Чен Ін та Башар аль-Асад, а також від майстрів високотехнологічних репресій, таких як Сі Цзіньпін.
